1. Світова практика організації нових успішних туристичних продуктів доводить, що музеєфікація стародавніх археологічних об’єктів in situ дає більш аттрактивні та економічно ефективніші наслідки і значно більший попит відвідувачів. Подібна сучасна практика дає десятки позитивних прикладів в різноманітних країнах світу. Питання відбору об’єктів консервації на місці досліджень доцільно вирішувати за результатами аналізу археологів та консерваторів у відповідності до ухваленої принципової концепції формування музейного об’єму (з визначенням об’ємів та площ простору, принципового характеру експонування об’єкту, можливості застосування інтерактивних засобів, принципової схеми логістики).

2. По суті найбільш перспективним, на мою думку, є застосування методу натуральної консервації, відповідно до якого вноситься якомога менше змін у відкриту при розкопках археологічну, стратиграфічну та архітектурну ситуацію. При цьому об’єкт підлягає фіксації фізико-хімічними та будівельними консерваційними засобами та максимально довгий період для демонстрації глядачам. При цьому найвищої важливості та оперативності набувають терміни та умови закріплення (консервації) дерев’яних конструкцій, адже для вологої деревини цей аспект має колосальне значення. Для підсилення аттрактивності об’єкту музеєфікації варто поєднати метод натуральної консервації з реконструктивно-археологічним макетуванням. При цьому реконструкція націлена на моделювання різних рівнів археологічного культурного шару, а іноді і простору відповідного періоду. В межах цього методу виявлені найбільш стародавні шари, структури, частини пам’ятки обов’язково консервуються in situ.

3. Питання формування концепції музеєфікації цілком можливо розв’язати шляхом міжнародного конкурсу, відповідно до визначеного законодавством порядку. При цьому програмне завдання та умови конкурсу необхідно розробляти за безпосередньої участі науковців що здійснили відкриття та дослідження пам’ятки, експертів провідних вітчизняних науково-дослідних установ сфери збереження культурної спадщини.